Простота, необхідність і користь – ось що становить основу теорії Він Чун. Згідно з легендою, цю систему в XVI столітті створила буддійська черниця Нг Муй (Ng Mui), яка передала своє вчення молодій дівчині Ім Він Чун (Yim Wing Tsun). Її ім’я в перекладі з китайської означає «прекрасна весна», щось живе, ніжне та квітуче. Чим стиль, створений жінкою, відрізняється від створених чоловіками? Він доводить, що ніжна та м’яка сила може перемогти жорстку силу, а техніка коротких ударів рук перевершує техніку ніг, які потребують великих дистанцій.
Відвідавши тренування Він Чун, ви не побачите учнів, що розтягують м’язи ніг, готуючись завдавати ударів у голову. Вони також не виконують звичайну схему «блок-удар». Вашу увагу можуть привернути своєрідні рухи рук бійців, що виконуються під час тренування в парі. Вони мають назву Чі Сау (Chi Sau), в перекладі з китайської – липкі руки. Ті, кому доводилося боротися з майстрами Він Чун, можуть засвідчити, що техніка «липких рук» дуже ефективна й небезпечна. У школі Він Чун можна побачити дерев’яні манекени, у тренуванні з якими майстри проводять досить багато часу.
Він Чун кунг-фу має п’ять основних принципів, що дозволяють краще пізнати цю систему китайського бойового мистецтва. Вони відображають людське життя, вчинки людини та гнучкість в ухваленні рішень. Це ніби перехід з одного стану в інший.
- Принцип центральної лінії. Він має два важливі аспекти. Перший полягає в тому, що вся увага зосереджена на обороні: руки трохи зігнуті в ліктях і виставлені вперед від центральної лінії. Лікті захищають тіло з флангів. Блоки в їхньому класичному понятті не використовуються. Другим аспектом є те, що захисні дії призначені для направлення ударів противника в сторону від центральної лінії, внаслідок чого для захисту використовується незначна кількість сил та енергії.
- Атака в напрямку центральної лінії противника – за подобою бойового мистецтва тибетських лам і корейської школи Tchekkion. Попри те, що цей удар не виглядає складним, виконати його досить важко. Потрібно, щоби противник за допомогою вашої руки відчув вагу всього тіла.
- Атака по прямій лінії. Пряма лінія – найкоротша відстань між двома точками. Це найкращий і найточніший напрямок удару. Практично всі прийоми Він Чун, тільки з деякими винятками, відповідають цьому принципу. «Що менше радіус кола, в якому відбувається сутичка, то ефективніші дії, – стверджує Si-Jo Льон Тінг, керівник Міжнародної організації Він Чун (IWTO). – Ми прагнемо кола звести в прямі лінії». Але іноді бійці Він Чун завдають не тільки прямолінійних ударів, але й дугоподібних – для запобігання прямим ударам противника.
- Принцип пружини. У школі Він Чун особливо підкреслюється різниця між грубою та м’якою силою. Груба схожа на міцний дуб, який можна зігнути й зламати. М’яка ж нагадує пружину, яку зламати неможливо. Пружина під впливом грубої сили стискається, але швидко звільняється і завдає удару. Руки учня Він Чун (Wing Tsun) у сутичці працюють, як дві пружини, постійно стискаються й розправляються вперед. Є прислів’я: «Пружинь під час атаки на тебе – не забирай рук від противника, щоби він не робив, – і нападай у той момент, коли він відкривається». Під час нападу на бійця Він Чун, він обертається – пружинить, щоби набрати більше енергії своїх рук. У той час, коли противник відводить руку або ногу для наступного нападу, руки або ноги бійця Він Чун невідступно слідують за противником й автоматично завдають ударів у момент, коли противник відкритий. Тільки так м’якістю можна перемогти жорсткість.
- Останній принцип Він Чун – одночасні атака й захист. Одним рухом відводячи удар противника від своєї центральної лінії, а іншим атакуючи, борець один і той же рух використовує для захисту й для нападу. Секрет цих дій полягає не у виборі способу виконання, а в тренуванні чуттєвості рук. Чі Сау (Chi Sau) – це тренування, під час яких партнери нападають і захищаються за допомогою рук, ні на мить не втрачаючи контакту з передбачуваним супротивником. Метод «липкі руки», або ж Чі Сау, розвиває чутливість до рухів тіла супротивника, свободу й рухливість суглобів, сприяє економії сил, розвиває автоматизм рухів, потрібний у реальній сутичці. Обдумування дій є найбільшою перешкодою для швидкості їх виконання. Людина, яка звикла отримувати інформацію за допомогою каналу зору, намагається побачити незахищене місце, потім ухвалити рішення атакувати й тільки після цього почати діяти. Це повільний і ненадійний процес, оскільки зір може нас обманювати.