250-300 років тому в монастирі Шаолінь жила черниця Нг Муй (Ng Mui), майстер стилю кунг-фу «Білий журавель», або ж Вен Шун Бак Хок Пай (Weng Chun Bak Hok Pai), з області Вен Шунь (Weng Chun) провінції Фуджань (Fujian). Її та інших ченців Шаоліня переслідували гінці правителів династії Цин (Qing). Монахиня разом з іншими переслідуваними покинула Фуджань і попрямувала до Південного Китаю, на околицю провінцій Юнань (Yunan) і Шехуань (Scechuan). Вона зупинилася в храмі Білого журавля – Бак Хок Кунь (Bak Hok Koon) в горах Льонг (Leung). Пізніше там вона прийняла декількох майбутніх учнів.
Нг Муй (Ng Mui) була здібною ентузіасткою кунг-фу. Вона прагнула вдосконалити засвоєне. Вже тоді вона вважалася одним із найкращих експертів кунг-фу. Нг Муй (Ng Mui) звернула увагу, що в тому місці, де вона зупинилася, стилі кунг-фу відрізняються новизною і практичністю. Вона реформувала старе кунг-фу, запровадивши в техніку нові прийоми. Так черниця створила абсолютно новий стиль боротьби. Пізніше всі свої знання Нг Муй передала здібній та улюбленій своїй учениці Ім Він Чун (Yim Wing Tsun).
Ім Він Чун вийшла заміж за продавця солі Льона Бок Чау (Leung Bok Chau) з провінції Гуангдон. Свого чоловіка вона вчила всього, чого навчилася в Нг Муй (Ng Mui). Подружжя присвятило себе вдосконаленню цього бойового мистецтва. Пізніше свої знання Льон Бок Чау передав знавцеві трав Льону Ланю Куаю (Leung Lan Kwai). Новий стиль не мав назви, і Льон Бок Чау вирішив назвати його на честь своєї дружини Він Чун Куен.
КУЛАК І ЖЕРДИНА
Льон Лан Куай був дуже педантичним, тому за все своє життя прийняв лише двох учнів. Одного навчив тільки декількох прийомів із використанням кулаків. А інший, Вон Вах Бо (Wong Wah Bo), освоїв всю його науку. Вон Вах Бо (Wong Wah Bo) був оперним артистом. У ті часи оперні трупи, показуючи спектаклі, подорожували річкою з одного місця на інше. Всі актори й моряки разом із потрібним для вистав інвентарем пливли на пофарбованій у червоний колір джонці (у перекладі з англійської «jonk» або «junk» – плоскодонний вітрильний китайський корабель). Вона вважалася символом оперних акторів. Здебільшого актори «Червоної джонки» зналися на бойових мистецтвах, які були необхідним елементом вистави. Разом із Воном Вах Бо (Wong Wah Bo) працював моряк Льон І Тай (Leung Yee Tai). Спостерігаючи за ним, Вон Вах Бо зауважив, що Льон І Тай – справжній експерт із боротьби з використанням довгої жердини. Техніки довгої жердини його навчив буддійський монах Джі Сін (Chi Sin), учень Нг Муй (Ng Mui), який також утік із монастиря Шаолінь. Здобуту техніку Джі Сін передав Льону І Таю.
Вон Вах Бо і Льон І Тай були зацікавлені в техніці один одного та вирішили обмінятися знаннями. Разом вони вдосконалювали та міняли техніку довгої жердини, пристосовуючи її до системи Він Чун (Wing Tsun). Так, у Він Чун з’явилася техніка довгої жердини «Шість із половиною точок», а Льон І Тай став послідовником Він Чун (Wing Tsun). 
БІЙЦІ ФАТШАНЯ (FATSHAN)
Льон І Тай свої знання передав знавцю трав Льону Джаню (Leung Jan) з міста Фатшань. У місті Фатшань на річці Піяль (Pearl) сходилося безліч торговельних шляхів. Це місто – торговий центр провінції Гуандонг (Guangdong), і він мав велику кількість мешканців. Льон Джань ріс у добрій сім’ї, був вихованим, культурним і ніжним. Він працював аптекарем, і місцеві жителі вважали його хорошим лікарем. Льона Джаня любили пацієнти, його справи йшли успішно. У вільний час він вивчав літературу і, на диво, бойове мистецтво. Льон Джань вивчив декілька різних технік, але був незадоволений результатом. Весь час він даремно шукав досконалу систему та ідеального інструктора, доки не зустрів Льона І Тая (Leung Yee Tai) та не познайомився з Він Чун кунг-фу (Wing Tsun kung fu). Льона Джаня так зацікавив цей унікальний стиль кунг-фу, що він вирішив усі свої сили та все життя присвятити його освоєнню. Аптекар захотів стати майстром Він Чун та вдосконалювати свої навички. І тут Льон Джань прославився своїми успіхами. Багато бійців кунг-фу запрошували його на поєдинки, але були переможені. Пізніше його почали називати королем Він Чун кунг-фу. Слова «Льон Джань» та «Він Чун» стали часто вживаними у місті Фатшань. Льон Джань не прагнув стати учителем Він Чун кунг-фу, але взяв декілька учнів.
Він також навчав і двох своїх синів – Льона Біка (Leung Bik) і Льона Чуна (Leung Tsun). Один із його учнів Чан Ва Шунь (Chan Wah Shun) був неповторний. Чан Ва Шунь займався обміном грошей. Він мав освіту й уроджені здібності, був цікавим та рішучим. Спілкуючись із людьми, що мають погану репутацію й низький соціальний рівень та в яких бійка була найбільш підхожою формою вирішення суперечок, Чан Ва Шунь мав можливість застосувати на практиці отриману техніку. Він швидко вбирав знання, удосконалювався, став майстром і тоді лідером стилю Він Чун. Незабаром чутки про його славу досягли чиновників найвищих верств влади династії Цин. Вони запросили Чана Ва Шуня вчити воїнів кунг-фу. Чан Ва Шунь цим займався недовго і, повернувшись до Фатшаня, далі вдосконалював навички Він Чун (Wing Tsun). Як і його вчитель Льон Джань, Чан Ва Шунь вивчення кунг-фу вважав не професією, а заняттям у вільний час. За тридцять шість років вивчення кунг-фу Чан Ва Шунь виховав близько шістнадцяти учнів, включаючи і сина Чан Ю Міня (Chan Yu Min), який пізніше отримав ім’я «Короля жердин Семи провінцій».
Ще одним видатним учнем є Нг Чун Со (Ng Chung So), який навчився у Чана Ва Шуня і став його асистентом. Коли Чану Ва Шуню виповнилося сімдесят років, він прийняв останнього та наймолодшого учня. Хлопчикові було тринадцять років, і він палко поважав Він Чун та Чана Ва Шуня. Хлопчик навчався три роки. Досягши шістнадцятиліття, він був висланий своїми батьками на навчання до Гонконгу. Приймаючи останнього учня, Чан Ва Шунь навіть не міг припустити, що той стане непереможним майстром Він Чун, а його ім’я стане відоме всім людям у світі бойових мистецтв. Славу він досяг працьовитістю та завзятістю. Ім’я його – Великий майстер Іп Ман (Yip Man).
ВЕЛИКИЙ МАЙСТЕР
Великий майстер Іп Ман (Ip Man) – восьмий спадкоємець генеалогічної лінії майстрів Він Чун Куен кунг-фу. Він ріс у багатій родині, що володіла родючими землями й майном у Фатшані. Багато хто вважав, що Іп Ман (Ip Man) повинен бути ніжним хлопчиком та уникати фізичної роботи. На загальний подив, він дуже захоплювався бойовими мистецтвами та з тринадцяти до шістнадцяти років займався Він Чунем у Чан Ва Шуня. Після смерті вчителя Іп Ман (Ip Man) виїхав до Гонконгу, де здобув освіту в престижному католицькому коледжі Св. Стефена (Št. Stephen).
Іп Ман у Гонконзі зустрів Льона Біка (Leung Bik). Він був старшим сином Льона Джаня і братом кунг-фу Чана Ва Шуня. Льон Бік зауважив в Іп Мана темперамент, рішучість та інші риси, потрібні бійцеві, тому запропонував стати своїм учнем й освоїти все, що він здобув від батька Льона Джаня. За кілька років Іп Ман (Ip Man) дізнався всі таємниці Він Чун кунг-фу, які йому довірив Льон Бік, але залишився незадоволений своїми досягненнями. У 24 роки Іп Ман (Ip Man) повернувся до Фатшаня. Там він довгий час тренувався зі своїм старшим братом кунг-фу Нг Чун Со (Ng Chung So) та іншими учнями й вдосконалював свої навички.
Про сміливі вчинки Іп Мана у Фатшані збереглися історії та анекдоти. Розповідають, що якось у палаці він блискавично нокаутував солдата, який влучив у нього з пістолета, і стрімким ударом зламав розсувні двері з косяками товщиною з долоню. Іп Ман (Ip Man) брав участь у багатьох боях, і щоразу йому вистачало секунди, щоби подолати супротивника. Але Іп Ман нікому, навіть своєму синові, не збирався передавати знання Він Чун (Wing Tsun).
Під час Другої світової війни, коли частину Китаю захопила Японія, багаті землі, що належать родині Іп Мана, були знищені. Життя Іп Мана стало нестерпно важким. Коли один із високих чинів японської армії, який прибув у Фатшань, почув про Іп Мана, то запропонував йому місце інструктора солдатів. Іп Ман, як справжній патріот, відмовився від пропозиції японського окупанта. Після війни Іп Ман із сім’єю переїхав до Гонконгу. Його гордість, неприборканий темперамент і благородне походження заважали знайти нормальну роботу. Це вплинуло на забезпеченість сім’ї – деякий час вони жили в бідності.
У 1949 році на прохання близького друга Іп Ман (Ip Man) погодився вчити кунг-фу членів Асоціації працівників ресторанів Гонконгу. Вони холодно прийняли і самого Іп Мана, і його вчення. Він Чун кунг-фу з першого погляду не дуже привабливе. У ньому немає разючих широких рухів і популярних стійок, присутніх в інших стилях. Іп Ман, як і його вчитель, не бажав хвалитися своїми можливостями та організовувати публічні демонстрації Він Чун (Wing Tsun). Після чотирьох років роботи в асоціації, маючи чотирьох учнів, Іп Ман відкрив свою гімназію. Йому допомагали перші учні. З цього часу на Він Чун звернули увагу шанувальники кунг-фу. Зі збільшенням кількості учнів Іп Ман переносить гімназію в просторе приміщення. Незабаром Іп Ман і практичне Він Чун кунг-фу стають популярними, привертають дедалі більшу кількість послідовників, серед яких було чимало поліцейських Гонконгу.
У 1967 році Іп Ман зі своїми учнями створив Асоціацію Атлетики Він Чун Гонконгу (Hong Kong Wing Tsun Athletic Association), збільшив кількість класів і зробив систему Він Чун ще популярнішою. У травні 1970 року Іп Ман припинив заняття з учнями і став насолоджуватися спокійним життям, в управлінні гімназією поступившись своєму улюбленому учневі Льону Тінгу. Великий майстер Іп Ман вранці або ввечері, на самоті або в компанії своїх учнів, любив пити чай у затишному чайному будиночку. Він вільно вів бесіду, жартував і ніколи не підкреслював, що є вчителем. «Навіщо пишатися? Ти особливий, якщо тебе поважають люди», – такою була філософія Іп Мана.
У 1970-1971 роках Брюс Лі (Bruce Lee) став суперзіркою фільмів про кунг-фу. Він прославив Джит Кун До (Jeet Kune Do), але свого часу цей боєць був учнем Іп Мана. Іп Ман ніколи цим не хизувався. Він тільки посміхався людям, які хвалили його як наставника Брюса Лі. Учитель не сердився на людей, котрі не розуміли теорію Він Чун (Wing Tsun).
Великий майстер Іп Ман помер 2 грудня 1972, і розвиток популярності стилю Він Чун кунг-фу продовжили його учні.